Уявіть тихе провінційне містечко Ганна в Альберті – приблизно на 2 600 мешканців, близько за 220 км від Калгарі. Саме тут, у 1995 році, майбутній світовий рок-гурт Nickelback зробив свої перші кроки в музичній кар’єрі. Почали учасники зі шкільного гаража, а у висновку досягли найбільших вершин музичного успіху. У пісні Photograph навіть можна побачити знайомі будівлі рідної школи й стрічкові стежки Ганни, які стали фоном для їхнього раннього ідентичного образу. Згодом Nickelback переїхали до Ванкувера, де збільшився склад групи, а згодом сформувався стиль, який зробив їх упізнаваними в усьому світі. У 2001 році їхній альбом Silver Side Up приніс хіт How You Remind Me, який протягом кількох тижнів очолював чарти США та Канади й відкрив гурту шлях до міжнародної слави. Далі на vancouveriski.
І попри те, що їхня музика нерідко критикується за повторюваність чи загальнодоступність тем, їхні тексти про любов, спогади про рідний край і прості життєві ситуації виявилися близькими до мільйонів людей. Nickelback продали понад 50 млн альбомів по всьому світу, а у 2023 році гурт був введений до Канадської Зали Слави музики. А ось вже це визнання підтверджує їхнє значення в історії Канади. Тож перед нами історія: хлопці з маленького містечка Ганна пройшли непростий шлях у великий світ музики, і не все було просто, але їм вдалося зберегти щирість та залишитись собою.
Переїзд з Альберти до Ванкувера та народження Nickelback
Усе почалося в канадській провінції Альберта, де безкраї простори прерій здаються нескінченними, а маленькі містечка часто залишаються непомітними для світу. Одне з таких місць – Ганна, містечко з населенням трохи більше як три тисячі мешканців. Саме тут виросли брати Чад і Майк Крюгери. Вони слухали важкий рок, працювали на звичайних роботах і не уявляли, що одного дня їхню музику гратимуть на стадіонах по всьому світу.
Nickelback розпочинали свій шлях із репетицій у звичайному гаражі. У 90 роках хлопці разом із друзями – гітаристом Раяном Піком і ударником Брендоном Крюгером – грали кавери на улюблені пісні. Поступово з’являлися й власні композиції. Вони звучали просто, але досконало. Пісні в основному були про буденність, про життя, яке не завжди ідеальне. Про кохання, злість, розчарування. І, здається, в цих простих текстах і була сила, адже слухачі полюбили гурт, бо в кожній композиції впізнавали себе.
На той час більшість канадських музикантів їхали до Торонто чи Монреаля. Але Nickelback рушили на захід до Ванкувера. Там вони записали свій перший EP та отримали перші оберти на радіо. У Ванкувері гурт і справді «народився» як професійний проєкт. Але дух Альберти так і залишився в їхніх піснях. Це не була історія про миттєвий злет, але вона була щирою. І саме в цьому головне пояснення того, чому Nickelback так швидко зібрали перших фанатів.
Прорив на міжнародну арену
Вихід Nickelback на міжнародну арену став не випадковістю, а справжнім трампліном, що стрімко підняв гурт до світової популярності. У 2001 році вони випустили альбом Silver Side Up, і саме він назавжди змінив хід їхньої кар’єри. Особливо завдяки пісні How You Remind Me, яка блискавично піднялася на вершини чартів (у Канаді – номер один, у США – теж номер один у Billboard Hot 100). Це був трек, який звучав з кожного радіо, у кожному барі, на кожному каналі. Люди або співали його, або просто ця мелодія крутилась у них в голові цілими днями. І все це всього за кілька років після того, як хлопці з маленької Ганни робили перші спроби заявити про себе світу. Але Silver Side Up став саме тим альбомом, що приніс їм міжнародну впізнаваність. Його продавали мільйонами копій по всьому світу. До речі, завдяки попередньому альбому The State, гурт, на той момент, уже отримав увагу і навіть Juno Award як «Найкраща нова група». Але новий реліз буквально викликав емоційний резонанс.
Після такого прориву двері у світову сцену були відкриті навстіж. Nickelback вирушили у великі тури – Сполучені Штати, Європа, Австралія. На їхні концерти приходили десятки тисяч людей. Пісні крутили по телебаченню й радіо, кліпи показували на MTV. Їх почали запрошувати на престижні нагороди. А в руках музикантів з’являлися статуетки за продажі, за відео, за виступи…Nickelback став міжнародним рок-гуртом. І хоча їхній репертуар залишався впізнаваним і досить простим – саме це й приваблювало мільйони слухачів. Це була не елітарна музика, а щось дуже живе, емоційне й кожному зрозуміле.
Музична еволюція
З роками музика Nickelback, як і її учасники, змінювалася. Якщо на початку гурт грав більш жорсткий хард-рок з елементами постгранжу, то поступово вони перейшли до м’якших, більш мелодійних пісень. Завдяки цьому композиції стали привабливішими для ширшого кола слухачів (приклади таких хітів – Photograph, Far Away і Rockstar). У цих треках уже було менше агресії чи грубого драйву, а навпаки більше емоцій, ностальгії та ліричності…
Тексти пісень часто створювали на основі реального досвіду учасників гурту. У Photograph, наприклад, є згадка про дитинство Чада Крюгера та його рідне місто (композиція, яка для багатьох стала саундтреком юності). Кліп до пісні знімали саме в Ганні, де все й починалося – стара школа, друзі юності, знайомі вулиці. Але не всім такі пісні припали до душі. З часом навколо гурту виник феномен, що Nickelback почали водночас і обожнювати, і висміювати. Критики звинувачували їх у повторюваності, схожості пісень і «формульному» підході до хітів. Дехто навіть зазначав, що музику Nickelback чули практично всі, але полюбити їх творчість все одно дуже складно.
Втім, у мільйонів слухачів інша думка. Вони цінують Nickelback за емоційну відкритість та драйвовість, адже Nickelback не намагалися створити композиції «високого мистецтва» чи сподобатися всім. Вони вважають, що найголовніше показати те, що вже відчували самі. Це кохання, приємні спогади, втрати, розпач, розчарування та мрії.
Внесок гурту в канадську культуру
Nickelback уже давно стали частиною сучасної канадської культури. За свою кар’єру вони продали понад 50 мільйонів альбомів по всьому світу. У 2009 році Billboard визнав їх найуспішнішим рок-гуртом десятиліття. А у 2023 році Nickelback офіційно ввійшли до Канадської Зали Слави. Це визнання не лише їхньої музики, а й багаторічного впливу на слухачів як у самій Канаді, так і далеко за її межами.
У гурті не забули й про свій дім. У містечку Ганна досі пишаються всіма учасниками Nickelback. На будівлях – стінописи, які нагадують про рідних хлопців, навіть туристичні тури мають символічні назви: «Ось де я виріс» (This Is Where I Grew Up).
Nickelback і далі залучені до діяльності різних організацій. Вони беруть участь у благодійних заходах, дають концерти на підтримку місцевих ініціатив і залишаються близькими для своєї авдиторії. Багато молодих канадських гуртів виросли, надихаючись саме їхньою музикою. І хоч суперечки довкола гурту тривають, їхній вплив на розвиток рок-сцени Канади вже ніхто не ставить під сумнів. Саме тому Nickelback – це про шлях із маленького містечка до всесвітнього визнання, про те, як щира наполегливість, емоційна відкритість, простота та впертість можуть створити те, що надихатиме покоління ще багато-багато років.
Джерела: