Ванкувер, найбільше місто канадської провінції Британська Колумбія, є домівкою для єврейської громади чисельністю близько 17 500 осіб (станом на 2013 рік), що становить 7% євреїв Канади й третю за величиною єврейську громаду в країні. У місті діє понад 16 синагог різних конфесій, шість єврейських денних шкіл і публічна єврейська бібліотека Ісаака Вальдмана. Далі на vancouveriski.
Зародження єврейської громади у Ванкувері
Єврейське життя у Ванкувері зародилося на початку 1880-х років, коли перші піонери прибули на територію майбутнього мегаполіса, адже надихнулися перспективами глибоководної гавані на Тихому океані та статусом кінцевої станції трансканадської залізниці. Одним із найвпливовіших будівничих міста став Девід Оппенгеймер (1834–1897) – єврей німецького походження, який обіймав посаду другого мера Ванкувера з 1887 до 1891 року. За час свого керування він відкрив зовнішню торгівлю та ініціював створення системи водопостачання, тротуарів, мостів, транспорту та освітлення. Оппенгеймер також пожертвував великі ділянки своєї власності для громадських потреб і розвитку місцевої промисловості. Його ще називали «батьком Ванкувера», а бюст Девіда й сьогодні можна побачити на вході до Стенлі-парку – всесвітньо відомої зеленої зони, яку він придбав для міста в 1888 році.
Релігійне відродження євреїв Ванкувера
На початку 20 століття єврейська громада Ванкувера налічувала менше ніж 200 осіб і була поділена на дві частини: невелику конгрегацію «Темпл Емануель», що складалася з асимільованих західноєвропейських євреїв, які мешкали в західній частині міста, і дедалі зростальну групу східноєвропейських переселенців. Останні оселилися переважно в іммігрантському районі Страткона та Чайнатауні, працюючи здебільшого у швейній промисловості та торгівлі вживаними товарами.
До 1911 року завдяки східноєвропейським переселенцям чисельність єврейської громади зросла до 1 024 осіб, і вони стали її основною частиною. У 1907 році під керівництвом торговця Зебулона Франкса було засновано ортодоксальну конгрегацію «Сини Ізраїлю». Саме в його магазині та будинку за 20 років до цього вперше відбулися ортодоксальні служби (обряди) у Ванкувері. У 1911 році конгрегація відкрила свою першу синагогу, а в 1917 році змінила назву на «Ворота праведності». У 1921 році, коли єврейська громада міста зросла до 1 376 осіб, звели значно більшу будівлю синагоги. Протягом наступних трьох десятиліть духовним лідером конгрегації був Натан Маєр Пастинський – визнаний шохет, який став ключовою фігурою для всієї єврейської громади. Його поважали не лише за релігійне служіння, а й за активну благодійну діяльність і внесок у добробут міста.
Організаційний розвиток
До 1931 року єврейська громада Ванкувера зросла до 2 440 осіб і стала відома своєю активною організаційною діяльністю. Першим світським об’єднанням стало відділення B’nai B’rith, що створене в 1910 році. У період з 1930-х до 1950-х років воно щорічно проводило успішну міжконфесійну «Вечерю доброзичливості», на яку запрошували видатних представників громадського життя. У 1913 році була заснована Сіоністська та соціальна спільнота, що стало початком тривалої підтримки ідеї створення єврейської держави. У 1920 році з’явився перший з численних осередків «Гадасі», який багато років організовував найбільший щорічний базар у місті. Від 1924 року активну діяльність вела Національна рада єврейських жінок, ініціюючи соціальні програми для дітей і літніх людей.
Ранні благодійні організації включали Товариство допомоги єврейським іммігрантам, Асоціацію безвідсоткових позик і кредитну спілку Achduth, засновану в 1927 році. У 1924 році було створено Єврейський благодійний фонд, який централізував збір коштів у громаді й згодом став моделлю для загальноміського Фонду громади Ванкувера. У 1928 році відкрився єврейський громадський центр, який почав видавати щотижневий інформаційний листок – попередник газети Jewish Western Bulletin, що з 1930 року стала основним виданням громади. Для координації новостворених інституцій і організацій у 1932 році була заснована Єврейська адміністративна рада, яку в 1950 році замінила розширена представницька структура – Єврейська громадська рада і фонд. Внутрішню соціальну роботу посилило створення Агенції єврейських сімейних послуг під керівництвом соціальної працівниці Джессі Оллман, а також відкриття Дому для літніх людей Луїса Браєра.
Єврейська громада після Другої світової війни
Після Другої світової війни єврейська громада Ванкувера почала стрімко зростати, і цей процес став її визначальною рисою. У 1951 році кількість євреїв у місті становила 5 467 осіб, а до 1971 року це число зросло до 10 145. Основну частину новоприбулих становили євреї з інших регіонів Канади, особливо з прерійних провінцій. Водночас до Ванкувера переїхало кілька сотень уцілілих після Голокосту, а також біженці з Угорщини та країн радянського блоку.
Економічне процвітання міста після війни сприяло соціальній мобільності та різноманітності в професійній діяльності громади. Це також відобразилося на зміні місця проживання: єврейські родини поступово залишали східні райони міста й переїжджали до більш заможного коридору на вулиці Оук у південно-західній частині Ванкувера. Саме тут у 1948 році було збудовано школу Талмуд-Тора, а також нову синагогу громади Шара Цедек. У 1960-х роках громада стала ще більш різноманітною: з’явилася реформістська група, а у 1973 році було створено сефардську громаду.
Культурне та соціальне життя громади
1962 рік став важливим етапом у розвитку громади – відкриття нового Єврейського громадського центру Ванкувера забезпечило осередок для культурних і соціальних заходів. Центр став домівкою для багатьох єврейських організацій і надав можливості для проведення спортивних і освітніх програм. Важливу роль у захисті прав єврейської громади відіграло Тихоокеанське відділення Канадського єврейського конгресу (CJC), що створене в 1949 році. CJC активно займалося питаннями громадських зв’язків, підтримкою Ізраїлю та освітніми ініціативами. Попри те, що антисемітизм у Ванкувері не був значною загрозою, конгрес наполегливо працював над прийняттям антидискримінаційного законодавства, зокрема заснувавши Раду громадянської єдності у 1950-х роках.
У сімдесятих CJC організовував міжконфесійні діалоги, а в 1980-х став співзасновником Комітету за расову справедливість. Завдяки таким лідерам, як Морріс Сальцман і Лу Циммерман, що багато років працювали на благо громади, єврейське життя у Ванкувері зростало та зміцнювалося.
Ванкуверська єврейська громада вирізняється активним культурним і освітнім життям, поєднуючи релігійні та світські ініціативи. З 1945 року Vancouver Peretz Centre пропонує світську, гуманістичну єврейську освіту, зберігаючи традиції їдишу. Університет Британської Колумбії має програму єврейських студій і бібліотеку юдаїки, а з 1971 року діє Єврейське історичне товариство Британської Колумбії, яке планує відкрити музей, присвячений місцевій єврейській історії. Щорічні Єврейський кінофестиваль і Фестиваль єврейського мистецтва стали невіддільною частиною культурного життя міста. Особливу увагу громада приділяє збереженню пам’яті про Голокост. У 1976 році навіть стартував щорічний освітній симпозіум для старшокласників, а в 1995 році відкрився Ванкуверський освітній центр Голокосту.